Краткая информация
У продовжені серії «Вівсяна банда» Шоко, Кекс і Тоні нарешті дочекалися зустрічі зі своїми друзями. Складно полишати домівку: хоча надокучливих курей хотілося б позбутися, та все ж змінювати звичну локацію завжди непросто. На фермі чути радісне іржання Кекса: «Ми їдемо до Даммбюляяяяя!» Шоко теж не може стриматися й подумки прощається з Оле, Марією й Оскаром, навіть із Графинею. Коли Тоні починає висловлювати незадоволення – це означає, що все йде за планом. Гафлінгера бентежать горби, якими буде скакати коневіз, до якого ще потрібно залізти. А Тоні не був худеньким, хтось мимоволі озвався до нього «пузань», то ж горець на раз відмовився від їжі, яку їм готувала Марія. Та чи надовго? Розмір пуза Тоні ніяк не завадив йому влізти у коневіз. Єдине розчарування – їхали без Бруно… Шоко звик до його підтримки, але рідну ферму не можна залишати без такого завзятого сторожа. Грета й Пауль ніколи не були на Північному морі, Кекс планує точно скупатися, Шоко мріє побачити Вотана, Лассе, а особливо Ельфу. Даммбюль належав тітці Розині, якщо висловлюватися поважно, то хазяйка ферми – баронеса Розині фон Даммбюль. Уважний читач буде пам’ятати, що ці поні незвичайні, у них на хвостиках «магніти», які «притягують» пригоди. Перша сталася на зупинці: двоногі хотіли перекусити, а поні мали можливість полежати або ж поспати. Останнє і наша вівсяна банда анітрохи не поєднуються, тим паче, коли на горизонті смачненькі яблучка й соковита травичка. Двоногі ніколи не лякали поні, тим паче Шоко чудово впорався з «місією» Бруно — налякав людей, які намагалися зазирнути в коневіз. Як виявилося згодом, Вотан, Лассе й Ельфа знайшлися на дитячому фестивалі з верхової їзди, а чужинці залишилися вдома, щоб випробувати нерви Шоко, Кекса й Тоні. Звали їх Ганс і Франц, самі розумієте, що такі імена не можуть залишитися непоміченими, тому й звучали різні варіації. Стосунки між ними не склалися, бо з норовом, який мають поні із Блюменгофа, мало хто може впоратися. Але ж Шоко мав зовсім іншу мету, навіть шкода, що довелося трішки полоскотати нерви хазяйці й Розині. Лотта з друзями теж понервували, проте знайомство з чужинцями було квіточками, у порівнянні з подорожжю до моря. Як можна всидіти на місці, коли розумієш, що перебуваєш на відстані кількох годин галопу від своїх друзів. От-тільки шкода, що погодні умови й технічні проблеми стали на заваді справдженню мрії трьох поні. Хоча… коли їх це зупиняло? Тоні — це інша справа, він не проти залишитися непоміченим, як кажуть: «може й не брати важкого до копит, а дурного в голову». Шоко й Кекс не могли стояти осторонь, коли двоногі пароплавом вирушили на фестиваль. Ні піскожильне чудовисько, ні багнюка, а найголовніше — навіть прилив води не могли зупинити справжніх друзів, об’єднаних спільною метою. Проте усе це може зупинити двох недосвідчених поні-моряків, один з яких ще й «пірат» — з пораненим оком. Та не може бути все настільки погано. Яке було здивування, коли поні побачили судно; не менше здивувалися й двоногі, які побачили двох конячок на маленькому острівці. Але ще більше подиву було у Розини, хазяйки й дітей, коли поні припливли на фестиваль. Чи є місце для покарання, коли друзі зустрічаються після довгої розлуки?
